Успішно скопійовано!

Ea laudantium accusantium doloremque omnis reiciendis. Quod eaque laborum necessitatibus cumque quaerat. Ipsa qui praesentium nihil illum sapiente ut.

інші історії

Харків — Дніпро — Львів

У тисняві моїй дівчині на руки дали тримісячну дитину, щоб вона не задихнулася. Лєна віднесла її кудись подалі у вагон. В якийсь момент людей вже неможливо було стримувати, натовп завалився у вагон. Коли я зайшов, то побачив, що Лєна плаче — думала, що я не зміг сісти у поїзд і залишився.
Максим Коваль, 25 рокiв Максим Коваль, 25 рокiв
Максим Коваль, 25 рокiв

Донецьк — Харків — Краматорськ — Львів — Київ

Тоді я сподівалася, що виїжджаю тимчасово, але вже взимку 2014-го стало зрозуміло, що це не так. Необхідність все полишити у Донецьку зумовлювалася ще й тим, що я працювала там у бібліотеці для дітей, і цілком розуміла, що від мене вимагалося б пропагування дітям проросійської ідеології. Для мене це було неприпустимим. 
Дар'я Зоріна, 33 роки Дар'я Зоріна, 33 роки
Дар'я Зоріна, 33 роки

Харків — Христинівка — Умань

Горизонт планування був один день або навіть кілька годин. Було відчуття, немов десь за моєю спиною, десь за машиною йде ґодзилла, яка зараз нас просто розчавить або витягне нашу машину з черги на блокпосту.
Дар’я Спасова, 34 роки Дар’я Спасова, 34 роки
Дар’я Спасова, 34 роки

Донецьк — Запоріжжя — Дніпро — Харків — Чернівці

Після того, як виїхав з Донецька, мене часто питають, звідки я. З Харкова, Дніпра, Запоріжжя, Донецька, Торецька. Зараз можу, напевно, сказати, що мій дім — Харків.
Сергій Бойченко, 37 років Сергій Бойченко, 37 років
Сергій Бойченко, 37 років

Харків — Київ — Харків — Дніпро

Я пожив декілька днів у Києві і… повернувся до Харкова. Не зміг не бути там — особливо через батьків в Куп’янську. Сварився з кожним із друзів. Намагався пояснити їм, чому повернувся. Казав навіть: «В Харкові дешевше — є де жити». А мені відповідали: «Старий, протези та похорони дорожче ніж знімати квартиру».
Микита Деменков, 35 років Микита Деменков, 35 років
Микита Деменков, 35 років

Дергачі — Ужгород

Кожного дня, як тільки я прокидаюся, беруся за телефон, дивлюся, що відбувається вдома в Дергачах, читаю новини, переживаю за рідних, близьких. Кожного дня телефоную додому. У мене там залишився чоловік, він досі навідріз відмовляється переїжджати. А там дуже гучно і кожного дня не стає тихіше. 
Маргарита Попова, 62 роки Маргарита Попова, 62 роки
Маргарита Попова, 62 роки